імунітет

-у, ч.

1) мед., біол. Несприйнятливість організму до збудників заразних хвороб, до отруєння; стійкість організму проти зараження, отруєння.

••

Акти́вний імуніте́т — імунітет, який виникає внаслідок імунної відповіді організму на введення антигену.

Гумора́льний імуніте́т — імунітет, зумовлений наявністю певних біологічно активних речовин.

Набу́тий імуніте́т — імунітет, що розвивається внаслідок перенесеної інфекції або імунізації, має сувору специфічність і не передається спадково.

2) Виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надається особам, які посідають особливе місце в державі. || Звільнення дипломатичних працівників від деяких правових норм тієї держави, в якій вони акредитовані.

••

Депута́тський (парла́ментський) імуніте́т — недоторканність депутатів парламенту, а іноді й інших представницьких органів влади.

Податко́вий імуніте́т — звільнення від сплати податків деяких юридичних чи фізичних осіб згідно з національним або міжнародним правом.

Президе́нтський імуніте́т — недоторканність президента як глави держави; означає, що його не можна арештувати, затримати, притягнути до судової відповідальності на час обіймання своєї посади.

Сувере́нний імуніте́т — доктрина, згідно з якою суверенна держава не може переслідуватися у судовому порядку, а на її кошти не може бути накладений арешт.

Судо́вий імуніте́т — недоторканність судів як носіїв судової влади.

Ткани́нний імуніте́т — несприйнятливість тканини до ураження певними мікроорганізмами.